До Волині, аби перейняти традиції святкування Різдва Христового їдуть аж з Південної Америки. Мовляв, сюди їх притягує дух свята та віри.Про це розповів архієпископ Луцький і Волинський Михаїл, - повідомили у прес-службі Волинської єпархії УПЦ КП.«Звичайно, на Різдво Христове у Святвечір кожен збирається у колі своєї сім’ї. Для мене на сьогоднішній день сім’я - це монастир, і тому, якщо є така можливість, то зустрічаю свято у монастирі, саме в єпархії», - зауважив Михаїл.З його слів, прославлятимуть народження Ісуса Христа і зустрічатимуть свято ченці не лише «по-релігійному», а й згідно народних традицій. «Кожне релігійне свято наповнене тими чи іншими традиціями, які відіграють важливу роль у житті людини. Так, ми постараємося зібрати усі традиції, які є на Україні, тому що ченці нашого монастиря - це ченці з різних куточків України. Кожен на Святвечір має право втілити те, що йому є приємне і зручне», - зазначив він.За словами архієпископа, у Святвечір страви також відіграють роль. Мовляв, тут значення має не стільки їх наповненість, скільки символізм. Так, мусить бути 12 страв.«Але в нас це буде 12 монастирських страв, - тих, які використовують монахи. Звичайно, вечір пройде, починаючи з богослужіння, переходячи просто на спілкування і співи колядок, обмін подарунками. Ми будемо самі собі створювати атмосферу свята. Бо свято - це свято душі, у першу чергу, а не свято стола. Стіл - це один із атрибутів свята, однак не головний», - наголосив Михаїл.Зокрема він розповів про 2-х ченців, які приїхали до Волині з далекого Парагваю, аби перейняти ті традиції святкувань, які збереглися тут.«Власне, Інтернет дав можливість вихідцям із Волині, знаходячись у Бразилії, Аргентині, Парагваї, США чи Канаді, долучитися до подій, які наразі відбуваються у нас. Один з ченців, прадід якого виїхав з Волині у Парагвай, залишився у православній вірі. Перебуваючи там, він разом з другом, схотів побачити, що ж відбувається в Україні, власне на Волині. За допомогою Інтернету він мав змогу це зробити. Побачене спонукало їх приїхати до Волині, аби перейняти нерозгублені традиції, які збереглись на сьогодні», - розповів Михаїл.Наразі, за його словами, ці ченці перебувають у Жидичинському монастирі, вивчають українську мову, українські традиції, традиції святкування, зокрема, як проходять Богослужіння. Зі слів архієпископа, за кордоном ця процедура дещо спростилася, асимілювалася. Мовляв, немає там того духу свята, що є на Волині.«Так, за духом свята, за духом віри усі їдуть сюди, зокрема і наші земляки, які давно виїхали з України. І навіть утворюють українські громади, вивчають не лише церковне життя, а й культурне життя українців.З цими двома ченцями до нас приїхали і студенти, які навчаються у Волинській Православній Богословській Академії. Вони вивчають народне мистецтво та побут. Бажають закінчити тут навчання, повернутися до своїх домівок і відродити там українські осередки», - додав він.Наголосив архієпископ і про відродження українського монастирського життя.«Якщо говорити про українське монашество, то наразі чітких традицій, яких би ми дотримувались, немає. Вони, на жаль, втрачені. Українське монашество тільки починає жити.А більшість того, що відбувається, - це переважно зрусифіковані звичаї проведення свята. Скажімо так, рядові церковні Богослужіння. Однак, особливістю українських Богослужінь є велика кількість колядок. Зокрема і народні звичаї, які використовують ченці, - чи по келіях, чи у трапезі. Наприклад, ми дозволяємо своїм ченцям колядувати. Вони ходять по домівках до своїх парафіян, піднімають духовний настрій, спілкуються з людьми, розучують колядки з дітьми, дорослими, проводять різні заходи у школах, організовують солодкі столи, бібліотечні читання.Тобто сьогодні ми - у стані відновлення та віднайдення таких традицій і впровадження їх у життя», - розповів Михаїл.Він наголосив, що монастир є тим прикладом, як потрібно православному християнину правильно зустрічати і проводити Різдво. Щодо страв, які мають бути на столі у свято, він зазначив: «За традицією, чи це монастир чи це домівка людини, на столі має бути 12 пісних страв. А вже яких - конкретних правил немає. Обов’язково має бути кутя, а решта - те, що любить родина. Завершивши вечірнє богослужіння, сім’я повертається додому і вечеряє. Під час трапези відкривають Святе Письмо і голова родини читає уривок про народження Ісуса Христа. Прочитавши уривок, співають одну-дві колядки, господар сідає, бере ложку і перший із загальної посудини накидає собі кутю, потім - всі інші».А от звичай кидати у стелю, за словами архієпископа, - це вже традиція завершення вечері. Однак, зараз це вже не актуально. Мовляв, раніше існувало вірування: скільки зернин лишиться на стелі, стільки копів пшениці у тебе й виросте. А так як сьогодні не в копах пшениці збирається зерно, то і потреби такої нема.«Однак є і інші звичаї. Кладуть сіно, роблять шопку по домівках - таке місце, яке символізує і нагадує сам вертеп. Бажають, щоб домівка і була тим вертепом, який би сподобався Пресвятій Богородиці і Богові, якому родина бажає народитися», - розповів Михаїл.А от щодо 12 страв, то архієпископ зазначив: «12 - це таке сакральне число, яке йде ще із Старого Заповіту. 12 синів, які були у Якова, 12 апостолів. Це, власне, і є символіка цього числа. Для нас, першою чергою, - це 12 апостолів, яких Господь Ісус Христос покликав на проповідь, які знали про його народження, передали для нас місце його народження. Один з них, найперший - це Андрій Первозванний, який приніс нам віру Христову і показав шлях до спасіння».