22 лютого в книгарні «Є», що на Лесі Українки, до Дня народження Лесі Українки, відбулася лекція упорядниці книги «Леся Українка. Листи 1876-1897» Валентини Прокіп із презентацією видання.
Організатори заходу – книгарня «Є» та видавництво «Комора». Ідейним натхненником вважається Оксана Забужко, яка через незручну ситуацію у Польщі усвідомила великий сором того, що досі немає зібраного видання епістолярію символу української літератури – Лариси Петрівни Косач-Квітки.
Ситуація не могла лишатись без змін, тому і вирішили створити таку книгу. Так, знайшли і колишню випускницю Лесиного вишу Валентину Савчук (тепер уже Прокіп), яка на цю тему захистила дисертацію. Таким чином, одинадцять років роботи не пройшло марно – тепер ми всі можемо бачити результат, гортати сторінки та вдихати їх свіжий аромат, переживаючи при тому миті реального життя нашої землячки, не лише літературного.
Упорядницю ж на цю тему наштовхнула сама доля і, безумовно, її ВНЗ, ім’я, котре він носить, та його викладачі.
«Такий задум виник, як читала «7 міфів про Тараса Шевченка», тоді мимовільно подумала і за Лесю Українку – які ж у неї можуть бути таємниці – і дізналась. Із листів видно живу людину. Листи захоплюють, читаються на одному подиху. На заваді не став навіть дрібненький-дрібненький почерк поетеси», - зізнається Валентина Прокіп.
Після того, як упорядниця занурилася в «особистий простір» Лариси Петрівни, вона стала відчувати духовну близькість із нею, те, чого до цього не було. Тому вона зараз не вважає випадковістю те, що зайнялась цією справою. До того ж дослідниця вважає, що це, скоріше, Леся вибрала її, а не навпаки. Крім того, хіба збіг, що упорядниця народилася за 15 кілометрів від Колодяжного?
Епістолярій «дочки Прометея» доступний не всім. Бо це листи, які не перевидавалися вже 40 років, листи, які за часів радянської влади приховувалися, вилучались, навіть зникали. Тому що там було спілкування із тими, про кого не можна було згадувати аж до незалежності України, або ж був певний осуд росіян, чи то їх літератури, чи то політики, чи самого тодішнього царського устрою. Так, до цього часу нам не було відоме листування із Сергієм Єфремовим (а це близько 70 епістолярних одиниць, які пролежали у відділі спеціального зберігання). Усього зараз відомо 116 листів, які не публікувалися, що не увійшли навіть до так званого повного 12-томного зібрання творів Лесі Українки.
«Напевно, чекали мене», - жартома, але правдиво зауважує упорядниця.
Книга "Леся Українка. Листи 1876-1897" стала справжньою зіркою минулорічного Форуму видавців у Львові. Валентина Прокіп, передрукувавши епістолярій Лариси Петрівни, хотіла показати поетесу усім такою, якою вона була насправді, – як люблячу доньку, щиросердну племінницю, надійну сестру, закохану жінку, як живу людину врешті-решт, із безліччю побутових турбот і потреб. Тому це видання позбавлене будь-якої цензури і повністю зберігає авторський правопис. До того ж, за словами дослідниці, Леся сама благала: «Я хочу, щоб було надруковано так, як я писала».
Це видання варто розглядати як портрет Лесі Українки, написаний письменницею власноруч. І аби зрозуміти, де правда у загальновідомій, зокрема шкільній, біографії поетеси, а де міф, - варто особисто перечитати думки на папері Лариси Петрівни. Валентина Прокіп для себе вже визначила 5 таких міфів. І стосуються вони походження хвороби письменниці, найбільш впливової особи у її житті і творчості, найкращих робіт, фінансового становища та теплих почуттів. Можливо, є щось іще…
Зауважимо, що "Леся Українка. Листи 1876-1897" – це лише перший том видання. Усього має бути три. Над другим наразі іде клопітка робота, прогнозується, що побачить світ він влітку цього року. До речі, вартість цієї книги становить 204 гривні.
Текст і фото: Тетяна Швирид