БЛОГ МАРІЇ СИНЬООКОЇ: Чому я мріяла стати хлопцем, або Чому світ не скоро визнає права жінок

Сьогодні, коли 8-ме березня майже закінчилося, я б хотіла поговорити про жінок. Моя мама - приклад людини, яка наполегливо йде до своєї мрії. І не здається. Вона більше десяти років мріяла видати власну книгу і таки зробила це!

Але чи багато таких? Ну не вірю я, що світ визнає права жінок швидше, ніж це зробить сама жінка. А чи всі жінки до того готові? Чи готові брати на себе відповідальність за своє життя, чи готові приймати рішення і чи думають про наслідки своїх діянь (чи бездіяльності)?

Коли я ще навіть в школу не ходила, а згодом і в початкових класах, я шкодувала про єдину річ: що я не народилася хлопчиком. Не зникло це бажання змінити стать і до закінчення школи.

Мені здавалося, що "хлопчачі ігри" більш захопливі. А згодом я зрозуміла, що взагалі все життя хлопців і чоловіків значно змістовніше і більш наповнене, ніж життя жінок. Я читала книги і ще більше розуміла, як мені не пощастило, що я народилася жінкою. А чому? 

Практично у всіх виданнях хоробрими і вірними собі і своїм принципам головними героями були хлопці. А дівчата що? Чекали своїх принців, плели інтриги в кулуарах, добивалися свого через ліжко (вже в літературі для старших). 

Та незалежно від віку, для якого була написана книга, вона була просякнута ідеєю очікування жінкою принца на білому коні, який приїде і вирішить всі її проблеми (більшість книг).

Ну, жінки і чекають. Створюють собі проблеми (інакше принцу не буде що вирішувати) і абсолютно забувають, що для того, щоб бути щасливою, не обов'язково мати принца. Можна одного разу наважитися і... просто почати жити так, як хочеться, і отримувати від цього задоволення. До речі, до таких жінок принци якраз-таки швидше  приходять.

Словом, створюється в нас нація, де жінки сидять і чекають погоди біля моря. А все чому? Бо ніхто їм не розповів і не показав, що можна інакше. Що життя жінки теж може бути цікавим, захопливим і що вона сама творить своє щастя і сама обирає ким їй бути.