10 років з дня смерті Василя Степановича Кука (1913-2007) , українського військового, генерал-хорунжого, останнього головнокомандувач УПА.
Василь Кук народився на Львівщині. Здобув юридичну освіту у Люблінському університеті, де познайомився з майбутнім главою Організації українських націоналістів Степаном Бандерою.
Понад чверть століття віддав Василь Кук партизанській війні проти польських, німецьких і радянських окупантів.
У 1950 році, після смерті Романа Шухевича, він став головнокомандувачем Української повстанської армії.
Працівники радянських каральних органів не могли його зловити майже 10 років.
Кук мав близько 40 псевдонімів, але найбільш відомі два: в УПА - «Леміш», серед оперативників радянської держбезпеки - «Барсук».
23 травня 1954 року разом зі своєю дружиною Уляною Крюченко був схоплений співробітниками МВС УРСР в підземному бункері на Львівщині.
Після шести років ув’язнення Кука звільнили.
Після звільнення працював науковим співробітником в Центральному Державному Історичному Архіві УРСР.
Закінчив екстерном Київський держуніверситет імені Тараса Шевченка.
Василь Кук є автором десятків наукових праць з історії та культури України. Останні роки свого життя мешкав у Києві.
В 1990-2007 роках співпрацював з редакцією «Літопису УПА».
Був головою наукового відділу Всеукраїнського братства ОУН і УПА. Писав спогади, виступав.
У 2002 році Кук відмовився від звання Героя України. Пояснив це тим, що його побратимів досі на державному рівні не визнали учасниками бойових дій і боротьби за незалежність України.
Поховали Василя Кука, за його заповітом, на малій батьківщині – в селі Красне Львівської області.