Половину свого життя українець працює на державу. Про це свідчить розмір податків, які щомісячно сплачує кожен робітник. Натомість українське законодавство не передбачає ні прозорості вмісту податків у зарплаті, товарах та послугах, ні відкритості використання цих коштів державою.
Такі відносини держави та її громадянина можна порівняти з відносинами роботодавця та співробітника, - пише "Економічна правда".
Кожен місяць роботодавець сплачує зарплату, але не бачить результату роботи. Змінюються обличчя, витрати зростають, а результату нема. Дороги розбиті, під'їзди брудні, соціальне забезпечення фіктивне, комунальні послуги жахливі.
Питання до робітника, який погано виконує роботу, чи до керівника, який просто платить зарплату і нічого не вимагає натомість?
Українське товариство економічних свобод підготувало ролик, у якому на прикладі середньостатистичного громадянина показало, яку зарплату він щодня платить державі. Це реальні цифри, вирахувані згідно з Податковим кодексом України.
Також товариство підготувало інфографіку, на якій показало, скільки днів на рік українець працює на той чи інший податок.
Майже 50% зарплати громадяни віддають державі.
У держбюджеті-2018 витрати становлять 991,7 млрд грн. На дороги з них піде 28 млрд грн, на освіту — 63,7 млрд грн, на охорону здоров'я — 26,5 млрд грн.
Чи подобається українцям якість цих послуг? Скільки можна звинувачувати можновладців у тому, що вони зрадили Україну? Що зробили самі громадяни?
Додамо, що результати дослідження показали, що більшість українців вважають, що справи в Україні йдуть у неправильному напрямку.
Абсолютна більшість опитаних українців вважає, що за всі реформи України відповідає Президент. 33% громадян вважають, що Верховна Рада відповідає за судову та пенсійну реформи. 29% жителів вважають місцеву владу відповідальною за децентралізацію та місцеве самоврядування, включаючи ОТГ.
Також експерти вважають, що ані освіта, ані збільшення робочого часу не допоможуть сьогодні українцям виробляти і заробляти більше – тому що більшість підприємств країни є низькотехнологічними, орієнтованими на випуск сировинної продукції.
За таких умов освічені кадри невідворотно виїжджатимуть за кордон, бо їм просто немає де застосовувати свої знання на батьківщині.