26 березня у приміщенні наукової бібліотеки Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки відбулася зустріч із відомим громадським діячем Семеном Глузманом та презентація книжки спогадів «Рисунки по памяти, или воспоминания отсидента» і книжки голландського політолога, правозахисника й публіциста Роберта ван Ворена «О диссидентах и безумии: от Советского союза Леонида Брежнева к Советскому союзу Владимира Путина», де багато спогадів про діяльність Семена Глузмана.
Організатори заходу – незалежна громадсько-політична газета «Волинь-нова» та ВОГО «Фонд місцевого розвитку» (у рамках проекту «Діалог з успішними громадськими діячами»).
Побачити відомого психіатра прийшло дуже багато громадських діячів, журналістів, студентів, викладачів, політологів, митців, активних лучан. Кожен охочий міг придбати анонсовані книги і отримати автограф автора, поставити запитання гостеві, сфотографуватись.
Модератор зустрічі Леся Бондарук розповіла про факти з життя Семена Глузмана, який відбув понад 10 років ув’язнення в радянських концтаборах, і зазначила, що ця зустріч покликана «відновити пам’ять про тих, хто допомагає нам бути вільнішими». «Семен Глузман – саме такий. Це легендарна людина і героїчна особисто для мене», - сказала Леся Бондарук.
Книжка спогадів Семена Глузмана «Рисунки по памяти, или воспоминания отсидента» нагадує українцям про часи радянського тоталітарного переслідування їх за політичні погляди, про зловживання психіатрією для боротьби з інакодумцями. Цю історію сьогодні у країнах пострадянського простору воліють не згадувати, адже є тенденції до її повторення. Правда про репресії не вигідна і тим, хто був їх співучасником або виконавцем, а сьогодні спокійно доживає віку на державній пенсії, отримуючи чималі пільги. Пам’ять про побратимів по неволі, які не дожили до часів незалежності України, біль про їхню втрату і нереалізований творчий потенціал спонукали Семена Глузмана понад 20 років писати спогади. Це особливі спогади — без прикрас і опису особистого героїзму, щирі й правдиві, а тому часом дуже незручні для тих, хто визначив собі інше місце в історії.
Про свої враження від прочитання книжок розповів і волинський письменник Володимир Лис, зазначивши, що вони написані дуже художньо. «Це розповіді про людські долі і боротьбу людини за свою гідність», - наголосив митець.
Потому про свої життя, спогади і погляди говорив Семен Глузман.
«Я щаслива прямолінійна людина. Я вдячний Господу за можливість знати хороших людей і спілкуватися з ними. Моя книга – пам’ятник на кладовищі, на якому невідомо, де й чия могила», - сказав гість.
«Зона була для мене оазисом свободи, - продовжував він. – Коли я потрапив туди, я побачив вільних людей. Я 20 днів сидів в одній камері з Василем Стусом, який є великим європейським поетом, але мав нещастя жити в тоталітарній країні, й це його біда. У камері він сидів і перекладав Рільке».
Книга «Рисунки по памяти, или воспоминания отсидента», власне, й розповідає про людей, які зустрілись автору на шляху: Василя Стуса, Івана Світличного, Валерія Марченка та інших. Ці герої зображені звичайними людьми, які, хоч народились в СРСР, але мали мужність противитися цьому злу.
Однак зараз Семен Глузман каже, що на той час ні він, ні інші не робили нічого серйозного, щоб змінити ситуацію, все було якось тривіально. «Я сказав «Король голий!», тому що Радянський Союз познущався з моєї нареченої – психіатрії. Не всім же дано таке щастя – закрити очі й бачити тільки своє майбутнє і майбутнє своїх рідних. Це була божевільна країна з божевільним керівництвом, яке зруйнувало все, що тільки можна було зруйнувати», - розповів психіатр.
Найстрашніший час настав, коли довелося повертатись із заслання. У таборах можна було таємно писати, передавати, публікуватись. «А тут довелось звикати до компромісів, інакше я міг померти. До того ж ніс відповідальність за сім’ю. Для єврея життя було неможливим: мене не брали на роботу, ледве вдалось влаштуватися на маленький завод», - ділився Семен Глузман.
Згодом він написав лист владі, аби йому дозволили виїхати, щоб мав змогу працювати лікарем, та після цього взяли на роботу педіатром тут. Коли ж до влади пришов М.Горбачов, виїхати вже дозволяли, але Семен Глузман лишився тут і почав відроджувати та зароджувати психіатрію.
Щодо сучасного й майбутнього України, то лікар впевнений – у нас є європейське майбутнє, яке не залежить від влади, бо вона поводить себе так, як ми їй це дозволяємо. «Зараз ми переживаємо етап вихолощення духу. Мойсей 40 років водив свій народ пустелею, у нас же трагедія, що Мойсея немає. Але я все-таки залишаюсь оптимістом. Моє покоління, покоління рабів, відійде, і прийдуть вільні люди. Зараз у нас тренінг свободи, і ми переживаємо його вдало. Є речі, які потрібно пережити, ми не можемо прискорити події», - переконаний Семен Глузман.
Він також вважає, що потрібно ходити на вибори, особливо молодим, але тверезо ставитись до всіх політиків і не дивитись трагічно у майбутнє.
«Я не займаюсь практикою, я не лікую людину, я лікую систему», - напевно, саме ці слова Семена Глузмана найбільше характеризують його сутність як громадянина, адже змінювати й лікувати систему – річ невдячна. Одну систему, величезну, сліпу і жорстоку, він з побратимами переміг. І залишився Людиною. Це приклад для кожного.
Довідково.
Семен Фішелевич Глузман – психіатр, який був репресований за свою професійну діяльність, відбув понад 10 років ув’язнення в радянських концтаборах, нині – Президент Асоціації психіатрів України, директор Міжнародного реабілітаційного центру жертв війни та політичних репресій, член колегії Державної пенітерціарної служби України, член колегії Державної служби контролю за наркотиками, член Громадської гуманітарної ради при Президенті України, почесний член Американської психіатричної асоціації, член Німецького товариства психіатрів та неврологів, член Королівського коледжу психіатрів Великобританії, лауреат кількох закордонних міжнародних премій.