Божественну Літургію відслужили на місці православного храму Іоанна Богослова на території Луцького замку
Диво-дивне чи Божа воля, але коли підземелля на місці археологічних розкопок у центрі древнього замку заповнили учні Волинської духовної семінарії Української Православної Церкви, священнослужителі, просто миряни, зокрема й працівники історико-культурного заповідника “Старий Луцьк”, коли у напівтемряві запалали вогники свічок і пролунало “Благословен єси, Господи...”, то здалося: Божа служба тут наче ніколи й не припинялася. А храм діяв, як і тисячу років тому. Нині від церкви Іоанна Богослова залишилися лише відкриті археологами на кількаметровій глибині залишки фундаментів. Проте збереглася благодать святого місця, що світські люди називають аурою. Місце розкопок, аби зберегти ці безцінні залишки, накрите своєрідним шатром, раніше тут бували тільки екскурсанти. А нині зазвучало і Слово Боже.
– Дуже відрадно, що ці древні мури знову чують молитву до Бога, – каже ректор Волинської духовної семінарії, протоієрей Рустик Капауз, котрий і очолив Богослужіння. – Ми давно мріяли про Службу Божу у цьому місці, бо там, де є чи були храми, має звучати молитва. І раді, що держава в особі дирекції історико-культурного заповідника пішла нам у цьому назустріч. Божественна Літургія служиться у час проведення у нашій семінарії знаменної і для віруючих людей, і для держави дати: 1025-річчя Хрещення Київської Русі. Цей храм – це перший християнський храм древнього Лучеська, споруджений – подумати тільки! – ше у домонгольські часи. Тут поховані і будівничий Луцького замку князь Любарт, який у християнстві мав ім'я Дмитро, і князь Свидригайло, хрещений Левом та інші руські князі, ревнителі православної віри. Ми сьогодні помолимося і за упокій їхніх душ, і віриться, що ця Божественна Літургія запам'ятається і студентам духовної семінарії. Це моменти, які окриляють душу кожної віруючої людини.
На території Древньої Русі зустрічається лише кілька аналогів Луцькому храму Іоанна Богослова, що є проявом самостійності волинської архітектурної школи. У храмі давали присягу новообрані міські чиновники древнього Лучеська, у притворі відбувалися судові засідання. Було чимало ікон, обрамлених золотом, сріблом і дорогоцінним камінням. Проте храм зазнавав змін, перейшовши до уніатів. За єпископа Афанасія Пузини церква знову стала православною, повернувши собі звання духовної столиці волинян. І все ж перебудови, зміни єпископів не сприяли подальшому розвитку храму, який було, врешті, розібрано, а останній раз Божественну Літургію православні служили тут ще 350 років тому.