Луцьк — європейське місто. Європейців-лучан обслуговує кілька сотень барів та ресторанів, пропонуючи запашну каву з вишуканими напоями, на вулицях чигають на пасажирів понад сімсот маршруток… Але ж і 1953 року Луцьк був не азійським містом, проте з транспортом було набагато сутужніше. Саме цього року з’явилися перші міські автобусні маршрути, що з’єднували околиці з центром.
Саме того історично-транспортного року лучанці Зої Іщук пощастило стати першою пасажиркою нового маршруту „Кічкарівка - Парк”.
За мостом у той час будівель було небагато - кілька хат. Більшість осель була безпосередньо на Кічкарівці. Саме тут збиралася молодь на вечорниці. Сходились парубки, знайомилися з дівчатами, жартували. На одні такі вечорниці втрапила і Зоя. Познайомилась із Олександром, корінним кічкарівцем, що завітав сюди із приятелем-тезкою Богачуком. Тоді Сашко Богачук грав на гітарі, співав ліричні пісні, а по струнах дзеленчала прив’язана до нитки голка... Віршів поет тоді не читав, а лише вдовольнявся співом. Проте не його пісня полонила молоду забужанку, а лірика іншого Олександра. Невдовзі об’єднало їх спільне прізвище — Іщук. Чоловік Зої Володимирівни працював на міськпромкомбінаті, знав техніку, полюбляв фотоапарат.
Сімейний архів сповна проілюстрований фотографіями - молода дружина Зоя, випускниця Рівненського кооперативного технікуму, продавець господарського магазину у селі Милуші... (До речі, трудовий стаж на цьому посту сягнув аж 32 літ...).
Поповнення сім’ї Іщуків знайшло відображення у фото - первісток донечка Таня була чи не першою пасажиркою Кічкарівки, що мала власний “транспорт”. Тато придбав вітчизняний дитячий візок, у який бережно садили дитятко і прогулювалися (на фото). Коли з’явився синочок Роман, то тато, вирушаючи до міста, інколи використовував службовий гужовий транспорт. Річ у тому, що промислові підприємства обласного центру для перевезення вантажів переважно користувалися кінними упряжками. Тато інколи катав хлопчика на кониках, даруючи малому нестримну радість.
ІСТОРИЧНА МАРШРУТКА
Післявоєнна відбудова міста... Поволі Луцьк набував первозданного вигляду, і справа дійшла до транспортного сполучення. По радіо оголосили, що незабаром із центру міста курсуватимуть автобуси до околиць. Центр тоді називався парком, де, як пригадують старожили, росли дерева і стояв пам’ятник Сталінові та Леніну. В один із весняних днів дійсно через міст, здіймаючи куряву, приїхав на Кічкарівку автобус, розвернувся недалеко біля хати Іщуків і став чекати перших пасажирів. Того недільного дня Олександр та Зоя були вдома. Як було не скористатися моментом? Чоловік прихопив з собою фотокамеру, дружина вдягла святкове плаття, і рушили на приємну зустріч із цивілізацією. Водій був приємно здивований пропозицією сфотографувати його машину з першими пасажирами. - А коли будуть картки?
- Тільки після того, як прокатаємося до міста! Автобус загуркотів двигуном і рушив у рейс. Кондуктор відірвала квиточки, попередньо запитавши, куди саме їхати пасажирам. Річ у тому, що оплата за проїзд нараховувалася згідно з розцінками, по п’ять копійок за зупинку. До центру із Кічкарівки було копійок 25... За вікном автобуса пропливали краєвиди міста, перехожі здивовано озиралися... Олександр та Зоя вийшли на зупинці „Парк”, попередньо запитавши кондуктора про годину відправлення на Кічкарівку. Не йти ж пішки до хати, маючи таку приємність! * * * * * З того часу спливло немало води через річку Стир у Дніпро. Зносився з часом старенький автобус, що започаткував маршрут через вулицю Ковельську - з нього виплавили якусь важливу деталь для іншого, не менш потрібного агрегата. А пожовтіла від часу фотографія з сімейного архіву Іщуків до цього часу зберігає щиру радість перших пасажирів, що вміли цінувати та возвеличувати радість життя у швидкоплинних буднях .