Повернувшись з «Шерифа», в першому ж матчі за «Волинь» В'ячеслав Шарпар забив переможний гол у ворота донецького «Олімпіка».
- В'ячеславе, збірні відіграли, повернемося до клубних буднях. Попереду – черговий тур, суперник – «Чорноморець». При всій повазі до одеситів, конкурент «Волині» цілком по зубах. Або ви так не вважаєте?
- Я не знаю. Чесно. Ми на інші команди не звертаємо уваги, та й взагалі, це не моя справа. Яка моя? Виходити на поле і щосили допомагати своєму колективу. Тому будемо грати на перемогу.
- Крім Калитвинцева-молодшого, кого зі складу нинішнього «Чорноморця» ви назвали б лідером, небезпечним гравцем для «Волині»?
- Якщо чесно, я й не знаю. Це вже тренер нам розповість, на кого звернути особливу увагу.
- У вас є знайомі серед гравців «Чорноморця»?
- Дмитро Нємчанінов був у нас в Луцьку, грав за «Волинь».
- У разі перемоги одесити піднімуться з дна таблиці. Виграєте ви – залишитеся в п'ятірці, а може, і вище. Чий стимул сильніший?
- Ну, очки всім потрібні. Думаю, хороша гра вийде, хто сильніший, той і виграє.
- Розкажете, як ви в Тирасполі опинилися? У середині червня вже контракт підписували, якщо не помиляюся.
- Так, буквально тиждень вдома побув і поїхав туди. А підписали мене начебто раніше.
- Тренером воротарів в «Шерифі» трудиться Тарас Гребенюк. Присутність свого допомогло швидше адаптуватися?
- Природно. Тим більше, мій старий знайомий: ще в київському «Арсеналі» разом грали три роки тому.
- До слова, разом з вами купили молдавани Даніеля Суботича, ви з ним трохи розминулися у «Волині»: він грав у сезоні-2012/13.
- Чув, що він бігав в Луцьку, але особисто тільки в «Шерифі» познайомилися.
- Ви зазначали чудову інфраструктуру клубу. Адже там не лише спортивний комплекс збудували, а ціле футбольний місто на 65 гектарах – два стадіони, крита арена, 8 тренувальних полів, готельний комплекс! Круто?
- Так, в цьому плані все на вищому рівні: і поля, і проживання. У кожного свій окремий номер на базі. Так, по одному живуть. Номери великі, зручні. Загалом, все для футболістів роблять.
- Я не пропоную рахувати чужі гроші. Але, це ж скільки їх у людей, раз вони це всі можуть собі дозволити – і легіонерів купувати і в окремі номери їх поселяти ... Вас, до речі, не образили?
- Пробачте, це вже особисте. Не скривдили, але це наші справи з «Шерифом».
- Хоч і в статусі бронзового призера попередньої першості (і володаря Кубка) ви, здалося, легко обіграли чемпіона – «Мілсамі» з міста Оргіїв – в матчі за Суперкубок Молдови (3:1). Чи це тільки рахунок такий «невимушений»?
- Гра пішла легко, швидко забили. Потім другий. Вийшло, все далося легше, ніж очікувалося.
- Навіть з такими мільйонами ваша команда не змогла пройти норвезький «Одд Гренланд» і вилетіла вже в першій кваліфікації Ліги Європи. Що трапилося?
- Ну так, команда у скандинавів непогана. Забили в Тирасполі швидкий гол, він нас і «зламав». Судіть самі, тільки третя хвилина йшла, а ми вдома вже летимо 0:1. Та й суперник грамотний попався, хорошого рівня, чітко відіграв від оборони, відразу другий забив на 11-й хвилині і все ... А ми психологічно не змогли перебудується, не вистачило нас для перемоги і в повторному поєдинку. Хоч і готувалися відповідально. Ніхто не очікував такого раннього вильоту.
- Той самий перший ваш контракт з «Волинню», укладений влітку 2009-го, можна вважати ключовим, переломним? Почався дорослий етап кар'єри?
- Напевно, так. У «Волині» відчув велику впевненість у своїх силах, зміцнів фізично, і більш розкуто став себе почувати на полі.
- У сезоні-2011/12 ви з «Волинню» дійшли до півфіналу Кубка, де програли «Шахтарю». І знову на півроку повернулися до Харкова, щоб у лютому 2013-го піти у київський «Арсенал». Чому не знову в «Волинь», де вже все знайомо було?
- Той півфінал з «Шахтарем» прекрасно пам'ятаю, програли 3:4. А йти не завжди виходило, куди хочеш, не все від мене залежало. Так, я вже й не пам'ятаю всіх нюансів.
- І останнє ваша «відрядження» – перша половина сезону 2014/15 – донецький «Металург».Кажуть, його ви самі перервали, взимку відгукнувшись на дзвінок Ігоря Рахаева – мовляв, повертайся, латиноамериканці розбіглися, будеш грати. Ви і рвонули?
- Ну так, поїхав, з Харковом ще був діючий контракт. Що залишалося робити?
- Але навіть наостанок вам не вдалося награтися в «Металісті» – сталася вся ця історія із заборгованістю по зарплатах, з листом керівництву клубу, підписаним 14 гравцями.
- Так, адже ніхто не очікував подібного. Обіцяли виплати, перед кожними зимовими зборами обіцяли. Всі чекали і навіть не думали, що так все закінчиться. Дотягли ... А потім перед фактом поставили. Негарно. Звичайно, більшість хлопців потім знайшли команди, але можна ж було спочатку, ще перед зборами, розповісти про ситуацію. Ще б тоді, взимку пішли, адже були пропозиції, в тому числі, і в мене.
- Бакалов, Грозний ... Як не запитати про самого ексцентричного тренера у вашій кар'єрі?
- Може, не треба? Адже здогадуюся, про що піде мова. Так, Кварцяний дуже емоційна людина, може спалахнути, наговорити зайвого. Але це ж не зі зла, він просто дуже хоче, щоб його команда завжди перемагала. До того ж він відхідливий. Випереджаючи ваші наступні питання скажу: так, і біг у бронежилетах був, і вівчарку свою він на базу привозив, тренувалася з нами ...
- В'ячеславе, крім фотографії в інтернеті, де ви з красивою дівчиною і чарівним малятком, про вашу сім'ю нічого не відомо. Боїтеся, що наврочать?
- Так не питають особливо, тому й не розповідаю. Дружина моя – колишня спортсменка, чемпіонка Європи з плавання Олена Хлистунова, зараз вже Шарпар. Напевно, чули? (! Ще б У 2006 році 18-річна українка виграла на першості континенту «золото» на 100 м брасом). Познайомилися ми незадовго до того, як я в «Волинь» перейшов у 2009-му. У нас дві дочки. У грудні Мілані буде три рочки, Аріні – рік.