Як я попала на лікування наркозалежності в Рівному?  Все почалося ще з дитинства. Всі в моєму дворі пили пиво на лавці і в гаражах а я будучи юною дівчиною теж хотіла бути як вони. І звісно якщо хтось бачив то вдома прилітало нормально так))) Але мені якось пофіг було))) Щось у мені ламалося і я думала, що все це мені треба, щоб я відчувала себе крутою.

Потім з'явилася марихуана. На перший погляд здавалося, що нічого такого. Просто розслабляєшся, усе стає веселіше. Ну дивлюсь тєлік, слухаю музику – усе в розмитті, без фокусу, але класно. Друзі казали, що це безпечно і що це природа дарує які тут можуть бути проблеми? Але потроху воно стало не таким крутим, як на початку. Мені хотілося більше.

Тоді в моєму житті з’явився амфетамін. Відразу стало ясно що це не як та трава. Це був шалений заряд енергії. Я відчувала себе найсильнішою, найрозумнішою, найкрасивішою. Цілі дні та ночі могла працювати, танцювати, говорити. Але якщо з травкою я хоч якось контролювала себе, то з амфетаміном вже ні. Потім тіло почало вимагати його все більше і більше. Іноді мені здавалося, що мені потрібно знайти психіатра в Рівному  бо реально їхав дах.

Ну а далі був мефедрон. Той взагалі міняє все навкруги. Я втратила відчуття реальності, мене нічого не турбувало. Я навіть не розуміла, як я можу так жити. Друзі почали мене оминати, в дома – тільки крик і плач. Мені вже байдуже було. Тільки меф і нічого більше.

В результаті, я попала в пекло. І ніхто мене звідти не витягував. Ні родина, ні друзі. Ні, звісно мені говорили мовляв знайди собі лікування наркоманії в Рівному і кинь, але мені все це було пофігу. Я думала: Краще я куплю нову дозу, ніж витрачу гроші на вартість лікування наркозалежності. Спочатку думала, що усе це мені треба, щоб відчувати себе живою, а насправді я просто вбивала себе по трошку кожного дня.

Попала я до одного із реабілітаційних центрів Рівного куди мене відправила мама коли вже не знала як мене врятувати. Відчуття першого дня там було як сидіти в темниці, де нема повітря і взагалі життя. Але з часом я почала розуміти, що це може бути мій шанс вирватися з того кошмару.

В центрі були різні люди. Хтось відразу зі мною спробував «намутити», щоб втекти від своїх проблем. Інші постійно дражнили, говорили, що ти тут нічого не варта, ніколи не зможеш кинути. Ну і конечно, персонал. Вони були такими напускно уважними, ніби просто отак виконують свою роботу, але жодної душевності. Були й норм люди, які дійсно хотіли допомогти, але їх було меншість.

Після двох тижнів там я вирішила, що мені тут нічого робити. Я не вірила, що мене можуть виправити, а ось в мефі вірила. Одного вечора, коли сторож був неуважний, я втекла з того наркологічного диспансеру в Рівному. Повертаючись на район, в мене була тільки одна думка в голові – знову знайти своє "щастя". Перший кого я набрала, був мій старий «ділер». Він на мене якось дивно дивився, наче бачив привида, але гроші завжди влаштовують його. Я знову почала свою безкінечну спіраль: покупка, вживання, кайф, кудись біжу... і знову з самого початку. Відчувала я себе так, ніби живу в кіношці жахів де єдине що мене тримає – це наступна доза.

За короткий час мене почали знову оминати старі знайомі. Вони говорили, що я змінилася, що я не та, що була раніше. І вони були праві. Якщо раніше в мені була хоч якась надія на краще майбутнє, то зараз я вже не бачила жодного променя світла. Якщо чесно, я не знала, куди мені тепер іти і що робити. Я знала тільки одне – я потребую допомоги. Але я більше не хотіла в реабілітаційний центр для наркозалежних, тому я знову йшла до бариги. Ще були ці «закладки» – це коли ти через телеграм замовляєш наркоту, скидаєш гроші, а тобі скидають місце де лежить твій наркотик та фотку, щоб легше знайти було. І ти, як дурень, ідеш на пошуки… Зазвичай захопивши свою дозу, я щезала в одному з найгірших районів передмістя. Місця де місцеві жителі навіть боялися з’являтися після заходу сонця. Тут я знайшла свою нову «сім'ю»: однодумців, які також втратили все, в тому числі й надію, а ще честь та совість..

Кожен день для мене ставав дуже схожим на попередній. Я забула про родину, друзів, навіть про себе. Єдина моя думка була про те, як знайти гроші на наступну дозу. Я почала красти. Спочатку у своїх нових «друзів», потім у незнайомців. Я стала тінню, яка вилазила зі своєї діри лише тоді, коли потрібно було знайти ще трохи мефу. Моє здоров’я швидко погіршувалось. Моя колишня краса та свіжість зникли, замість них були синяки, вищерблені зуби та старе, потріпане тіло. Я дивилася на своє відображення в зламаних шматках скла та не розпізнавала ту дівчину, що дивилася на мене з іншого боку. В один з днів, коли я знову шукала гроші для наступної дози, мене зупинив незнайомець. Він запропонував гроші в обмін на певні послуги. Я думаю, ви розумієте які він хотів послуги від молодої наркозалежної дівчини? Я була настільки розгублена та відчайдушна, що погодилася. Той вечір став найнижчою точкою мого життя.

З часом я потрапила під опіку одного з місцевих «авторитетів». Він надавав мені притулок і наркотики в обмін на «послуги». Життя обернулося справжнім пеклом. Мене регулярно били, ображали, але я продовжувала своє існування, бо боялася смерті більше, ніж життя. Ще більше я втрачала себе з кожним новим днем, не знаходячи ніякого виходу з цього кошмару. Навіть та крихта надії, яка колись була в мені, зникла безслідно. Я стала живим трупом, що існують лише заради наступного дозняку мефедрону.

Попри моє падіння на дно, в деякі моменти десь глибоко всередині в мене спалахувало крихітне полум'я надії. Я намагалася пригадати, якою я була раніше, перед усім цим кошмаром. Я спробувала кілька разів втекти від свого "покровителя", але кожен раз він легко мене знаходив і карав ще жорстокіше. Знаєте, як? Держав мене в своєму приватному будинку та не давав дози. Одного дня, коли я була на «виходах» (ломка), біля мене зупинилася машина. Із неї вийшла жінка середніх років і підійшла до мене. Вона представилася як Ірина і сказала, що відчула потребу допомогти мені. Я спочатку була насторожена, але в її очах не було жодної підозри чи двозначності.

Ірина привела мене до невеличкого будинку на околиці міста. Там проживали інші жінки, які також пережили жахи наркозалежності та насилля. Вона створила цей притулок для таких як я. Це було місце, де можна було знайти себе, отримати підтримку і почати нове життя. Під доглядом Ірини та інших жінок з притулку я почала відновлювати своє фізичне та духовне здоров'я. Потім мене відвезли до клініки «Матері проти залежностей» на вул. Горович 19. Ці жінки допомагали мені проходити через лікування від наркоманії, вчитися жити без наркотиків, відновлювати стосунки з родиною. З часом я навчилася робити важливі кроки, щоб повернутися до нормального життя. Я почала відвідувати психотерапевта, який допоміг мені працювати над своїми внутрішніми демонами, щоб я змогла прощати себе.

З перших хвилин перебування в клініці «Матері проти залежностей», я відчула підтримку і турботу персоналу. Після докладного медичного обстеження мені було розроблено програму детоксикації. Цей процес був складний і болісний. Мене мучили ломки, галюцинації, тремор, розлади сну та відсутність апетиту. Але лікарі забезпечили мене всіма необхідними препаратами для полегшення мого самовідчуття. Після етапу детоксикації почалася психотерапевтична частина лікування. Щоденні індивідуальні та групові сесії допомагали мені зрозуміти корені моєї залежності, віднайти ті травми та конфлікти які спричинили мій злам. Завдяки психотерапевтам я змогла подивитися на себе з іншого боку і почати процес самоаналізу. Іхня методика базувалася на когнітивно-поведінковій терапії, яка допомагала мені змінювати мої негативні патерни мислення. Ще я працювала з Оленою Г. (Олено, привіт:), жінкою середнього віку, яка мала власний досвід подолання залежності.

Ще коли я проходила анонімне лікування наркозалежних в Рівному, у клініці також було введено програму арт-терапії. Я створювала різні роботи, через які виводила свої емоції і відчуття. Це було незвичайно лікувальним досвідом, який дозволив мені по-новому відчути себе. Важливою частиною моєї реабілітації стали заняття йоги та медитація. Вони допомогли мені відновити внутрішню гармонію, научитися контролювати свої емоції та знаходити спокій у важких моментах. Також я залучалася до групових занять, де разом з іншими пацієнтами ділилася своїми відчуттями, страхами і надіями. Ця взаємодія з іншими людьми, які проходили через схожі випробування, давала мені віру в те, що я не одна і можу подолати свою залежність.

Після двох років після виходу з медичного центру «Матері проти залежностей» https://narkohelp.com.ua/likuvannya-narkomaniyi-rivne-luczk-reabilitaczijnyj-czentr-dlya-narkozalezhnyh-rivne/ моє життя зазнало кардинальних змін. Тепер я твереза і дуже щаслива. Пройшовши через лікування від наркоманії і подолання своєї залежності, я набула неймовірної внутрішньої сили та впевненості в собі. За цей час я відкрила власний маленький бізнес – студію йоги. Я ділюся своєю пристрастю до медитації та йоги з іншими, допомагаючи людям знайти гармонію і спокій у своєму житті. Ще на своєму життєвому шляху я зустріла свого коханого, Максима. Ми разом пройшли багато випробувань, але кохання, взаєморозуміння та підтримка допомогли нам подолати всі труднощі. Сьогодні ми очікуємо народження своєї першої дитини. Щастя в очах, я чекаю з нетерпінням моменту, коли зможу взяти на руки своє немовля, здорове і бажане.

Хай моя історія стане натхненням для багатьох. Я стараюся ділитися своїм досвідом з іншими, хто зіштовхується з проблемами залежності, і ставати живим прикладом того, що ніколи не пізно змінити своє життя на краще.

Якщо вам потрібна допомога дзвоніть сюди:

(097) 000 46 71

(099) 000 46 71