Віктор Дембицький: «Мрію бути людиною світу»

Художник живе не заради себе. І не є звичайним відтворювачем минулого. Його ідеї мають жити. Навіть тоді, коли його вже не буде. Така філософія життя і мистецтва лучанина Віктора Дембицького. Попри те, що в Україні картини наразі не мають особливого попиту і поціновувачів мистецтва не так багато, він лишається при своїй справі. І його квартира-галерея поступово наповнюється новими роботами. 

Віктор малює змалку. У 10 років зробив свідомий і насправді легкий вибір: між пензлями і гантелями вибрав перші. «Щоб більше сидіти, а не рухатися,» - жартує тепер він. У його роду не було знаних художників. Батьки – звичайні інженери. Тож він іде своїм кармічним шляхом. І, що цікаво, його мама також почала малювати. Її роботи не так давно відібрали на виставку «Світ картин Приймаченко»».

Віктор Дембицький вивчав академічний рисунок спершу у гуртку при Палаці піонерів, а згодом – у художній школі. Каже, що у нього були хороші вчителі.

Можливо тому, що вчителі добре навчили, а можливо на прийняття подальших рішень повпливала власна вдача: Віктор кілька разів полишав навчальні заклади, до яких вступав. «Коли у Стрию одна вчителька сказала: «Якби я вміла так малювати, то тут би не працювала», я зрозумів, що мені там немає що робити. Там я нічому новому не навчуся. Тому я пішов. А у Львові не довчився, бо вже почалася історія зі східною філософією й академічна освіта здавалася дещо зайвою.»

Але вузівський диплом у художника таки є. Здобув його у Луцьку, у нинішньому СЄНУ ім. Лесі Українки.

Східна філософія і, зокрема, крішнаїзм прийшов у його життя ще в 14 років. «Мені було зрозуміло, що фізичне тіло – то не все. Тому різним цікавився. І лише крішнаїзм почав ставити все на основу і давати пояснення тим речам, які більше ніхто на той момент не пояснював. Це була та глибина, з якої ставало зрозуміло, що, чому і для чого в цьому світі. Для чого живемо, куди йдемо і т.д.»

Щоб стати крішнаїтом, слід перейняти цю ідею, усвідомлювати, що Бог має багато імен і не обмежений провідниками чи будівлями. Він є без умовностей і правил, які часто встановлюють представники релігій, пояснює художник. Із його слів, це трансцендентальна (від лат. transcendens — те, що виходить за межі. – Авт.) наука про зв’язок душі і Бога. Обрядовість при цьому не головна і людина може вільно сприймати й пізнавати.

Завдяки крішнаїзмові він став вегетаріанцем і навіть категоричний у цьому. «З’їсти шматок ковбаси – як з’їсти людину. Я – ж не людоїд, - жартує Віктор. - Узагалі це забруднює нас і позбавляє можливості пізнавати вищу істину.»

Східна філософія живе і у картинах Віктора Дембицького.

Найпростіше побачити картини художника – у нього вдома. Тим більше, що цей дім облаштований як галерея "Альвар". Ідея відкрити її у своїй квартирі з’явилася після Помаранчевої революції. «Тоді був такий обнадійливий період, коли здавалося, що нарешті в Україні буде культурний підйом, що лишилося тільки галерею відкрити, а далі все буде просто чудово.» Втім, не так сталося, як гадалося. Манна з небес так і не посипалася. А ідеї з’являлися і з’являються. Тому місця для нових картин у квартирі-галереї дедалі меншає. До того ж, там ще й розташувалася багетна майстерня.

Але були у творчості Віктора Дембицького і перерви. Коли думав, що то не варте уваги.

«То було давно. Втім, навіть зараз із пензликом я постійно не ходжу. І перерви у малюванні у мене бувають. Справжній художник навіть якщо не малює, то думає про те, що він буде творити,» - пояснив Віктор.

Віктор Дембицький – людина творча у всьому. Він не тільки малює, але й разом із місцевими «бонапартистами» бере участь в історичних реконструкціях за кордоном.

«У Луцьку є товариство любителів історії періоду Наполеона Бонапарта. Такі люди є і в Європі. Багато з них – представники аристократичних сімей, прадіди яких, можливо, дійсно воювали у складі наполеонівських військ. Для нас це трохи набутий досвід. Зібралися люди різні за фахом та інтересами. Осередок «бонапартистів» сформувався саме у Луцьку. Щорічно вони виїжджають за кордон для участі в історичних реконструкціях. Запросили і мене. Одного разу я був джентельменом, а потім - рядовим військовим.»

Мандрівки за кордон – це завжди можливість презентувати свої картини. І виїжджаючи з «бонапартистами», Віктор завжди їх брав із собою. Каже, що закордон – інший для митців.

«Там інші люди. В європейських країнах – Польщі, Чехії, Німеччині, Голландії, Франції - інший рівень сприйняття. Там подання культури і різних мистецтв суттєво відрізняється від нашого. В нашій країні раніше на культуру звертали увагу як на засіб пропаганди, а потім взагалі перестали звертати. У нас не систематизована інформація про те, де і які художники працюють, про переміщення картин, немає розуміння, до якої традиції належить те чи те мистецтво.»

Але виїжджати з України Віктор Дембицький наміру не має. Каже, що наближає мрію, щоб бути людиною світу. Щоб можна було з картинами вільно їздити у будь-яку країну. 

Текст Ірини Кунинець,фото взято зі сторінки Віктора Дембицького у мережі Фейсбук.

При передруці матеріалу є обов’язковим посилання на « 0332.ua. Сайт міста Луцька».